Даний матеріал підготовлено нашим читачем Андрієм Чебанковим, за що ми йому неймовірно вдячні!

Після виходу ролику Олексія Макаренкова про можливість того, що S.T.A.L.K.E.R. 2 буде грою сервісом в мережі почалося бурхливе обговорення цього. Люди, які більш-менш знайомі з ігровою індустрію, розуміють що це таке. Але для більшості гра є грою, і не важливо, що там за сервіси і які послуги вони надають. Світ не стоїть не місці, а це означає, що поки живеш на світі — варто пізнавати нове. Сьогодні пропоную пізнати більш детально, що ж таке гра-сервіс.

Почнемо як у школі, з розгляду поняття. Games as a services (в перекладі з англійської — гра, як послуга) — це спосіб монетизації комп’ютерних ігор після початку їх продажу за допомогою підписки, або підтримки безкоштовної моделі розповсюдження.

Звучить звісно цікаво, але погодьтеся, розкриває це тему лише поверхнево. Грубо кажучи, це все можна скоротити до “ігри з довгим терміном підтримки”.  Що перше спадає на думку при такому скорочені? Правильно: MMO.

Мультиплеєр як сервіс


Division

Як нам всім добре відомо, розробка ігор, в цілому, процес досить довгий та дорогий. Не всі студії мають назву “Rockstar” і за добу відбивають з лихвою всі гроші, які були витрачені за абстрактні 5 років розробки. І то, в них є GTA Online та RDR Online, які є іграми-сервісами, і приносять ще більше доларів, ніж Red Dead Redemption 2.

Власне, причиною появи багатокористувацьких ігор в цілому, є пошуки студій з метою скорочення витрат на розробку, та отримання ще більшої вигоди зі своїх проектів. Але щоб отримати більше вигоди, потрібно затримати гравця на одному місці досить довгий час, змусивши його придбати якісь бустери задля подальшого просування по сюжету чи в прокачуванні героя. Так-так, той самий ґрінд, який ми всі полюбляли, наприклад, у Assassin’s Creed: Odyssey.

Як би всі ми не полюбляли сюжетні ігри, заперечувати те, що більшість грає через ґеймплей — це те саме, що заявляти, наче GTA розробили Ubisoft. Сюжет є мотивацією для того, щоб затриматися в грі не на кілька хвилин, а на значно довший час. Розробники докумекали цей факт і почали розбавляти свої багатокористувацькі ігри квестами на кшталт «принеси десять кусків баранини». Схема проста: чим довше гравець затримується у грі — тим більше він задонатить, а розробник отримає більший дохід. Всі раді, всі щасливі.

Ідея спрацювала, а ММО ставали все більш популярними. Розробники одиночних ігор з заздрістю дивилися на успіхи колег і почали пробувати робити те саме і в своїх проектах, не прив’язуючи ігри до онлайну або роблячи це частково. Так з’явилася Dragon Age: Інквізиція та крайні ігри Ubisoft. Гаразд, працює це не так. Інквізиція була одною з перших одиночних ігор, які дратували конкретно мене нудним гріндом. І це притому, що навіть в другій Ері Дракону, незважаючи на три однакові локації протягом всієї гри, проходити всі квести було цікаво.

Інтерактивне кіно — це гра-сервіс?


Довготривала підтримка багатокористувацьких ігор породила концепцію ігор-серіалів, які можуть виходити роками по одному епізоду. Робити та продавати ігри по епізоду — це досить швидко, дешево, і прибуток іде частіше. Оскільки одні й ті ж люди можуть витратити вдесятеро більше, ніж ті, хто купив би відразу повну гру.

Напевно, ви пам’ятаєте Telltale Games, яких ми поминаємо вже цілий рік. Вони автори таких ігор, як The Walking Dead, Wolf Among Us  та ще тисячі маловідомих ігор-серіалів. Судячи з того, що вони закрилися, їх стратегія виявилася невдалою. Або таку серію, як Life is Strange, про ЛГБТ-дівчат підлітків. Вона не закрилася і досить популярна. Фанати з нетерпінням чекають кожен новий епізод, і з радістю викидають свої гроші з гаманця в монітори. А розробники вже показали нове “кінце” з атмосферою Твін Пікс. Це цілком підходить під поняття гри-сервісу. Але є деякі нюанси.

Інтерактивне кіно — це не лише епізодичні ігри від Telltale та Dontnod. Згадаємо головного творця таких ігор — Девіда Кейджа. Саме його ігри є еталоном цього жанру, а епізодичні ігри виставляються фільмами класу “Б” для тих, хто полюбляє непотріб. Саме ігри Кейджа не можна назвати іграми-сервісами. Ви бачили хоча б раз, щоб Detroit продавався частинами? Навіть Fahrenheit, історія якого розповідається як серіал, продавалася лише один раз повною.

Ще є таке собі “справжнє кіно”. Наприклад Late Shift. або The Shapeshifting Detective. Назвати це грою дуже складно, бо фактично ти просто дивишся фільм, і в якусь мить обираєш шлях розвитку сюжету. Все, гра закінчена. Решту часу ти сидиш з попкорном. Власне, фільм — це фільм, якщо розпиляти його на частини, то ми отримаємо серіал. Тобто епізодично його не випустити. І в категорію ігор-сервісів він не потрапляє.

Підбиваємо підсумок. Інтерактивне кіно поділяється на три види: ігри-серіали, справжнє кіно та, власне, інтерактивне кіно від Кейджа, грубо кажучи. З них іграми-сервісами є тільки перша категорія.

Valve та ігри-сервіси


dota 2

Можна було б подумати, що Telltale і вигадали ігри-серіали, адже їх перший квест з такою моделлю вийшов у 2006 році, але ні. Першими таку схему вигадали Valve з їх Half-life 2, яка вийшла в 2004 році. Їм тоді здалося, що так буде швидше та дешевше, але вийшло навпаки і тому замість 3 запланованих додатків вийшло лише 2, а третій ми чекаємо й досі.

Втім, відносини Valve з іграми-сервісами завжди були досить теплими. Завжди дивувався, як з модифікацій на одну лишень першу Half Life вийшло стільки багатокористувацьких ігор. Хоча для таких ігор є окрема назва — сесійні. Так вже повелося, що будь що в нашому світі поділяється ще на десяток підвидів. Ми зараз намагаємося зрозуміти, які бувають ігри-сервіси, але щоб це зробити потрібно ще й розбиратися в підвидах багатокористувацьких ігор та інтерактивного кіно.

Ось у Valve ці багатокористувацькі ігри є саме сесійними. Компанія розвиває відразу декілька таких проектів, найпопулярнішими з яких є Dota 2 та Counter-Strike, про які не чув хіба що глухий геймер, хоча навіть він повинен був їх бачити в Steam. Також ще є популярна, хоч і менше, Team Fortress 2, яку випустили одночасно з другим епізодом Half Life 2.

В свій час про Left 4 Dead говорив кожен, бо це був незвичний ігровий досвід для любителів зомбі-екшенів. Так от, навіть така дилогія кооперативних ігор, як Left 4 Dead, також є їх іграми-сервісами. Тобто в закутках Valve від сили 1,5 франшизи, які можна вважати класичними однокористувацькими іграми. І те, друга частина Half-Life є прикладом самітної гри-сервісу.

Valve одними з перших почали створювати ігри-сервіси ще тоді, коли про них ніхто не знав та продовжують всіма силами розвивати саме цей напрям в ігровій індустрії.

Ось тут я зроблю ремарку. Технічно, поняття, яке ми згадували на початку, з’явилося досить давно, але не даремно у розповіді про Valve я зауважив, що про ігри-сервіси ніхто не знав. Раніше всім було зрозуміле поняття “онлайнові ігри”, яке повністю характеризувало ті ігри, які вже були згадані. І нікому на думку би не спало, що Half-Life 2 можна назвати грою-сервісом, бо з онлайну там максимум прив’язаність до Steam була.

Коли ж все змінилося? А змінилося все тоді, коли почали розробляти так звані “гібриди”. Не зважаючи на те, що формула сесійних ігор була більш ніж успішною, через відсутність інших складових, таких як сюжет, вони швидко набридли, хоч грати в них можна роками. Коли розробники вирішили об’єднати всі плюси вищезгаданих ігор — про старий термін і згадали. Але через це і виникла плутанина.

ММО, ігри-серіали, тощо — це ігри-сервіси, так би мовити, старого зразка. Але ніхто й ніколи їх цим терміном не називав, не називає і навряд чи назве. А саме поняття гри-сервісу є застарілим. Я б навіть сказав, що в корені не вірне. Зараз підтримка навіть однокористувацьких ігор може розтягнутися на роки, завдяки випуску DLC та доповнень косметичного характеру.

Так що ж таке гра сервіс?

Valhall

За прикладом нових ігор-сервісів далеко ходити не потрібно. Можливо, ви чули про The Division 2 від Ubisoft, яка вийшла в 2019 році. Вона є стандартом таких гібридних ігор — сесійна, кооперативна, з сюжетною компанією, тощо. Наявність самітної кампанії в таких іграх є важливим елементом. А першими такий гібрид зробили, неочікувано, Rockstar в мультиплеєрі Red Dead Redemption 2010 року. Тобто жанру гібридних ігор сервісів лишень 10 років, що є маленьким терміном в ігровій індустрії. Потім ідею взяли на озброєння Blizzard зі своєю Diablo 3, причиною прив’язаності якого до онлайну часто називають піратів. Але це був хитрий хід, який і досі приносить їм гроші, як за донат, так і за продаж гри в магазині.

Українські розробники також не відстають від світових тенденцій, майже. Ви точно чули про студію Vostok Games, яку створили колишні розробники Сталкеру. Тож знаєте і про її Survarium та Fear the Wolves. Ще є проект від київської Blackrose Art, які розробляють середньовічну королівську битву Valhall, з назви якої зрозуміло, що грати доведеться за вікінгів. Жанр королівської битви з’явився зовсім нещодавно, тож його спокійно можна віднести до нових ігор-сервісів, але «гібридів» в Україні ще не робили.

Враховуючи недостатньо повне розуміння більшістю того, що зараз вважають під іграми-сервісами, їх називають «злом». Але, як це часто буває, питання про те, чи можна їх однозначно віднести в цю категорію є більш комплексним.

А чи підходить ця концепція S.T.A.L.K.E.R. 2 — не менш складно. В першу чергу, все вклинюється в інтернет. Без стабільно високої швидкості є ймовірність бути відрізаним від гри, або отримати замість неї «лагодром», через пінґ. Але можливість грати у такий проект з друзями є дуже привабливою. І не менше залежить від самих розробників. Вам же не буде цікаво грати в «порожню» та бездушну платформу з витягування грошей з вашого гаманця?